П'ятниця, 01 вересня 2017 00:00

«У мене забрали "Буквар"», «А що, ці квіти не мені, мамо?», - викладачі ННІ УФСК розповіли свої історії, пов’язані із святом Першого дзвінка

Оцініть матеріал!
(1 Голосувати)

Ось і стартував початок нового навчального року. Конспекти, пошуки матеріалів, підготовка домашніх завдань, презентації, конференції, додаткові підставлені пари у розкладі, консультації – все це для когось буде вперше, а для когось уже є стабільністю. Але сьогодні - Перше вересня. День, коли ми зустрічаємо своїх друзів і викладачів, обмінюємся літніми враженнями, говоримо про такі звичні нам речі, усміхаємося та просто радіємо.

Час іде, але кожен із нас пам’ятає своє свято Першого  дзвінка, яким воно було та які емоції принесло. У День знань наша редакція вирішила розпитати викладачів ННІ УФСК про їхнє особливе перше вересня та просто про те, що це свято для них означає та з чим асоціюється.

Що перше спадає на думку при вимові словосполучення “перше вересня”? Ну зазвичай: “Буквар”, дзвіночок, квіти, зошити, книги і тому подібне. Так от, про “Буквар”. Виявляється саме із цією першою книгою пов’язані спогади про День знань Оксани Іванченко, заступника директора з навчальної  роботи  інституту ННІ УФСК.

«Першого вересня мого першого класу, як і тепер, в Олександрійській школі на Кіровоградщині відбувалася шкільна лінійка. Її апогеєм стало вручення «Букварів» першокласникам десятикласниками. Оскільки я була високою і видною дівчинкою, то до мене з подарунками підійшло відразу три випускники. Відповідно двом першачкам підручників не вистачило, а відтак їх вирішили відібрати в мене. Але де там! Хіба ж можна у мене забрати подарунки, хай вони навіть однакові. Так зі слізьми і закінчилось моє 1 вересня, бо зайві «Букварики» для інших дітей таки відібрала вчителька», - розповідає Оксана Володимирівна.

А от для викладача кафедри видавничої справи, редагування і теорії інформації Людмили Фіть Перше вересня було роботою.

«Я була ведучою на майже всіх Перших вереснях. Пам’ятаю, навіть коли я захрипла і мій голос звучав не дуже,  мене  навіть тоді не зняли із ведучої свята, а просто прикрутили звук на мікрофоні, щоб голос звучав виразніше», - пригадує Людмила Володимирівна.

Згадує викладачка і перше вересня своєї дочки, коли вела її  в школу.

«Перед лінійкою я із чоловіком і донькою зайшли у квітковий магазин. Дочка вибрала найкращі гладіолуси: красиві та пишні. Із цими квітами ми простояли лінійку, а потім зайшли у клас, де  мали їх подарувати вчительці. Дивимося із чоловіком, усі діти дарують вчительці квіти, а наша стоїть. Підходимо  і запитуємо, чому вона їх не дарує, а натомість чуємо у відповідь: а невже ці красиві квіти ви купували не мені, мамо?», - розповідає, посміхаючись, Людмила Фіть.

Правду кажуть, що перше вересня – це своєрідний початок нового життя. Так є і для  викладача кафедри методики навчання, стилістики і культури української мови Вікторії Руденко.

«Значить, перше вересня... Цей день, звісно, особливий не тільки тому, що я педагог. З цією датою у мене асоціюється початок нового життя. Ось, приміром, уже років з двадцять я починаю худнути саме з 1 вересня, 1 вересня я даю собі безліч обіцянок - більше читати, більше ходити пішки, більше пити води, більше позитивно мислити тощо. У мене цих зобов’язань перед собою багацько, і всі вони вкрай важливі. Інша справа - чи судилось цьому втілитись у життя…», - говорить Вікторія Миколаївна.

Згадала Вікторія Руденко перше вересня, яке було не схожим на її попередні свята та яке закарбувалося у її пам’яті.

«Найбільше запам’яталось 1 вересня 2000 року, коли я закінчила університет, а ще не працевлаштувалась. Пам»ятаю той розпач, коли не знаєш, куди тобі йти. То було єдине перше вересня за моє життя, яке закарбувалось у пам’яті.. І з тих пір я жодного разу не бідкалась із приводу початку навчального року, адже розумію, що то велике щастя - мати улюблену роботу, приходити туди, де на тебе чекають, де без тебе, як говорив один відомий кіногерой, нічого не крутиться», - зазначає Вікторія Миколаївна.

Будучи ученицею, викладачка кафедри української літератури та компаративістики Ганна Клименко з нетерпінням чекала свята Першого дзвінка. За три місяці літніх канікул вона встигала засумувати за навчанням та шкільною атмосферою, тому початок навчального року викладачка називає святом.

«У шкільні роки для мене цей день завше був особливим і святковим (може, я якась неправильна?), адже уособлював нові надії і наснагу до знань. Пам'ятаю, як першокласницею гордо несла на спині ранець із зображенням цуцика. А 1 вересня у сьомому класі зустріла вже ученицею гімназії. Як би там не було, але пам'ять чітко тримає саме ті моменти, коли до школи пішли мої діти... Хоча син вже одинадцятикласник,та ніби вчора випроводжала його до першого класу. Щодо доні,то її перше шкільне 1 вересня особливо сильне у пам'яті, бо минуло лише 2 роки»,- розповіла Ганна Андріївна.

 Пророчі слова свого директора згадує і викладачка кафедри видавничої справи, редагування і теорії інформації  Людмила Солодка. Тоді, будучи першокласницею вона їх запам’ятала, а тепер уже сама говорить їх своїм вихованцям.

«Як не дивно, але чомусь найбільше запам’яталося моє перше в житті 1 Вересня. Особливо чомусь вразили слова директора школи, з якими він звернувся до першокласників: "Сьогодні ви робите перший крок до країни знань". Мені тоді ця країна знань уявлялася якимось чудесним задзеркаллям. Отак і визначилося моє майбуття. Тепер я вже кандидат наук із соціальних комунікацій  та допомагаю мандрувати цією чудесною країною, щоправда дорослішим мандрівникам – студентам», - розповіла Людмила Іванівна.

В усіх нас є свої особливі емоції від свята Першого вересня. І це перше вересня не є виключенням із правил, адже воно також принесло студентам і викладачам нові емоції та враження. Колектив нашої редакції бажає, аби отриманні емоції були лише позитивними і збереглися такими на увесь навчальний рік. Успіхів і лише злетів у науковій діяльності. Зі святом!

Інститут, який цінує твою унікальність!

Відео

Соціальні мережі

F Y I F